Через террористичні дії з боку рф строки виготовлення можуть бути збільшені до 14 діб. Дякуємо за розуміння!

Стиль у фільмі “Той, що біжить по лезу” Рідлі Скотта, 1982

«Той, що біжить по лезу», — це адаптація роману легендарного письменника-фантаста Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електровівців?», вперше опублікована  у 1968 році.

Місто

Лос-Анджелес майбутнього – це похмуре темне місто, яке оповите смогом і в якому без кінця йде кислотний дощ. Вулиці дуже переповнені людьми, які бігають туди-сюди як мурахи. Всі люди дуже однакові і кожен з них це просто частина потоку.

Багато в чому стиль Лос-Анджелеса взятий із науково-фантастичного фільму “Метрополіс” режисера Фріца Ланга 1927-го року, в якому серед величезних хмарочосів розташовані різнорівневі естакади та літають апарати.




Також у фільмі використано зовнішній вигляд Гонконгу з його неоновими вогнями та яскравими рекламними вивісками.

У місті майбутнього завжди темно, тому жителі мегаполісу носять парасольки зі ручками, що світяться.

Герої

Це перший фільм, у якому люди з майбутнього були в одязі минулого.

 

 

Відправною точкою для створення стилю героїв фільму стали картина Едварда Хопера “Опівнічники” та нуарні детективи тих років.

Образ Декарда був списаний з персонажа Сема Спейда з фільму “Мальтійський сокіл” 1942 року, а образ Рейчел з Джоан Кроуфорд у фільмі “Мілдред Пірс” 1945-го.

Якщо людські персонажі в “Тому, що біжить по лезу” одягнені в стилі 1940х, то репліканти виглядають цілком сучасно.

Пріс носить сітку нейлон, рвані панчохи та сукню міні.
А на макіяж актрису надихнув фільм Клауса Кінскі “Носферату”